Суб’єктивна сторона складу злочину – це внутрішня сторона складу злочину, що характеризує психічне ставлення особи по відношенню до вчиненого діяння та наслідків, які воно викликає, а також характеристики мотиву та мети, які обумовили вчинення злочину, та емоційного стану, в якому перебувала особа під час його вчинення. [41, c. 221]
КК України у ст. 23 визначає поняття вини – «психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності». [8]
Законодавче визначення прямого і непрямого умислу (ч. 2 і 3 ст. 24 КК України) свідчить, що вони мають багато спільного. Їх аналіз дає можливість виділити три розпізнавальні ознаки, що характеризують психічне ставлення особи до вчинюваного нею діяння і його наслідків. Це усвідомлення особою суспільне небезпечного характеру свого діяння, передбачення його суспільне небезпечних наслідків і бажання настання таких наслідків або свідоме їх допущення. Перші дві — усвідомлення і передбачення становлять інтелектуальні ознаки умислу, а бажання настання наслідків або свідоме їх допущення — його вольову ознаку. При вчиненні конкретних злочинів можливі два варіанта поєднання інтелектуальних і вольових ознак. Таке їх співвідношення і лежить в основі розмежування в законі і на практиці умислу на прямий і непрямий. [43, c. 218]
В теорії та судовій практиці прийнято виділяти інші види умислу, які мають значення для юридичної оцінки та кваліфікації деяких злочинів.
За часом виникнення і формування розрізняють умисел заздалегідь обдуманий і такий, що виник раптово. Залежно від спрямованості діяння і ступеня конкретизації винним наслідків, що передбачаються, намір прийнято розмежовувати на визначений і невизначений. [45, c. 132]
Друга форма вини – це необережність, яка поділяється на злочинну самовпевненість і злочинну недбалість. [44, c. 56]
Згідно з ч. 2 ст. 25 КК України злочинна самовпевненість має місце тоді, коли особа передбачала можливість настання суспільно-небезпечних наслідків свого діяння, але легковажно розраховувала на їх відвернення. А ч. 3 тієї ж статті визначає злочинну недбалість, яка має місце в тому випадку, якщо особа не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, хоча повинна була і могла їх передбачити. [53, c. 149]
Від злочинної недбалості слід відрізняти невинне спричинення шкоди (казус), який має місце у випадках, коли особа не усвідомлює суспільно небезпечного характеру власної поведінки, не передбачає можливості настання суспільно небезпечних п наслідків і при цьому не повинна була і не могла це ані усвідомлювати, ані передбачати.
В абсолютній більшості випадків вчинений злочин характеризується однією формою вини. Однак існують ситуації, коли вчинений умисний злочин спричинює наслідки, які не входили в обсяг умислу і характеризуються необережним ставленням винного до їх, настання. Це має місце в тих випадках, коли виникає необхідність посилити відповідальність за умисні злочини, що спричиняють шкідливі наслідки, яким надається кваліфікуюче значення. [54, с. 25]
Мотив і мета є факультативними ознаками суб’єктивної сторони складу злочину, проте залежно від законодавчого опису суб’єктивної сторони конкретних злочинів вони можуть виконувати роль обов’язкових та кваліфікуючих ознак.
У кримінальному праві під мотивом злочину прийнято розуміти усвідомлену спонуку, якою керується винний при вчиненні злочину. Виходячи з цього визначення, мотив повинен розглядатись як рушійна сила, стимул людської діяльності, те, що штовхає особу на вчинення злочину.
Мета злочину – це уявлення особи про бажаний кінцевий результат власної діяльності, який формується у свідомості особи як ідеальний наслідок поведінки, до настання якого прагне винний, вчиняючи злочин. [43, c. 219]
Умисне вбивство може бути вчинене з прямим умислом, коли винний усвідомлює суспільне небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачає його суспільне небезпечні наслідки у вигляді смерті іншої людини і бажає її настання, або з непрямим умислом — коли винний хоча і не бажає настання смерті іншої людини, але свідомо припускає її настання. [38, c. 371]
Питання про умисел необхідно вирішувати виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема, враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їхні стосунки. Якщо винний діяв з умислом на вбивство, тривалість часу, що минув з моменту заподіяння ушкоджень до настання смерті потерпілого, для кваліфікації злочину як умисного вбивства значення не має. [46]
Вбивство, яке було наслідком дії особи, котра хоча й не ставила собі за мету позбавлення життя, але байдуже ставилася до такого наслідку, можливість якого вона свідомо допускала, має кваліфікуватися як умисне вбивство. Відповідальність за умисне спричинення смерті настає і у випадках, коли винний, умисно завдаючи шкоду потерпілому, не передбачає конкретно, яка саме шкода матиме місце, допускаючи можливість будь-якої шкоди, в тому числі й смерті, яка фактично настає. [6, c. 401]
Умисне поранення життєво важливих органів потерпілого, внаслідок чого сталася смерть, судова практика розцінює як свідчення умислу винного на позбавлення життя і кваліфікує такі дії як умисне вбивство.
Правильна кваліфікація умисного вбивства припускає ретельне дослідження мотиву та мети вчинення злочину. Так, виходячи з мотиву та мети в деяких випадках здійснюють розмежування видів умисного вбивства за обтяжуючих обставин, відмежування кваліфікованого вбивства від простого вбивства та вбивства за помякшуючих обставин. Урахування мотиву та мети сприяє правильному визначенню ступеня суспільної небезпечності вчиненого вбивства й індивідуалізації покарання. Встановлення мотиву та мети вчиненого вбивства є важливим і в профілактичному плані. [4, c. 357]
У разі так званої помилкив особі потерпілого, тобто коли позбавляють життя людину, яку помилково сприйняли за іншу особу, котру мали намір вбити, винний підлягає відповідальності за умисне вбивство, а не за вбивство через необережність. Неправильно також кваліфікувати ці дії за сукупністю злочинів як замах на вбивство і вбивство з необережності. [14, c. 97]
Отже, особа, яка мала умисел на вбивство певної людини, але помилково вбила іншу, повинна відповідати за умисне вбивство.
При аналізі субєктивної сторони вбивства може постати питання про відмежування умисного вбивства від умисного тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого. Визначальним при його вирішенні, як зазначив Пленум Верховного Суду України, є субєктивне ставлення винного до наслідків своїх дій: при умисному вбивстві настання смерті охоплюється умислом винного, а в разі заподіяння умисного тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, ставлення винного до настання смерті характеризується необережністю. Вирішуючи це питання, суди повинні ретельно досліджувати докази, що мають значення для зясування змісту і спрямованості умислу винного. [46]
Від убивства, повязаного з помилкою в особі потерпілого, слід відрізняти випадки так званого відхилення дії.
Субєктивна сторона вбивства при обтяжуючих обставинах характеризується умисною формою вини, мотивом і метою злочину. Ці різновиди вбивства можуть вчинятися як з прямим так і з непрямим умислом. Виходячи з юридичної природи вбивства, субєкт злочину, вчиняючи умисне вбивство з прямим умислом, усвідомлює суспільно небезпечний характер діяння (рухів, прийомів, створення певних обставин, обираючи час, місце, знаряддя тощо) як такого, що реально несе в собі причинно-обумовлений усвідомлений і передбачений наслідок – смерть потерпілого (інтелектуальний момент). Стосовно вольового моменту, то субєкт вбивства бажає настання смерті або свідомо припускає такий наслідок. Стосовно вбивства при обтяжуючих обставинах, має місце деяка специфіка щодо дії (бездіяльності), а також злочинних наслідків, які обумовлені мотивами та цілями цього злочину. [17, с. 116]
Умисне вбивство з корисливих мотивів (п. 6 ч. 2 ст. 115 КК) характеризується наступним: 1) винний, позбавляючи життя потерпілого, прагне одержати в результаті вбивства матеріальні блага, або іншу матеріальну вигоду (у тому числі звільнитися від матеріальних витрат для себе, або для інших осіб, у чому він з корисливих мотивів зацікавлений) . 2) вчинюючи це вбивство, винна особа завжди діє з прямим умислом . 3) при вчиненні цього різновиду вбивства умисел винної особи на заволодіння майном або правами на нього виникає до вчинення вбивства . 4) для застосування п. 6 ч. 2 ст. 115 КК не має значення, чи заволодів винний майном на яке розраховував після вбивства потерпілого, чи ні . 5) при вчиненні вбивства під час розбійного нападу, вимагання чи бандитизму утворюється специфічна сукупність злочинів, яка в чинному законодавстві належним чином не визначена. В звязку з цим автор пропонує доповнити ч. 2 ст. 115 КК України такою обтяжуючою обставиною – вбивство, поєднане з розбоєм, вимаганням чи бандитизмом. [55, с. 67]
Розгляд питань про умисне вбивство з хуліганських мотивів (п. 7 ч. 2 ст. 115 КК) дозволяє зробити наступні висновки: 1) вбивство з хуліганських мотивів вчиняється в тих випадках, коли воно виявляється наслідком хуліганських дій . 2) якщо крім вбивства з хуліганських мотивів винна особа вчинила інші умисні дії, що має ознаки злочину «хуліганство», вчинене потрібно кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених п. 7 ч. 2 ст. 115 та відповідною частиною ст. 296 КК . 3) для відмежування хуліганських мотивів від ревнощів і помсти необхідно враховувати різну природу цих мотивів. Якщо хуліганські мотиви спрямовані проти громадського порядку і характеризуються цинічним відношенням винного до потерпілого, то ревнощі і помста є мотивами, при яких відношення між обвинуваченим і потерпілим, що передували вбивству, носять особистий характер . 4) вбивство з хуліганських мотивів може бути вчинене як з прямим умислом, так і з непрямим . 5) кваліфікація вбивства з хуліганських мотивів тільки за п. 7 ч. 2 ст. 115 КК України можлива в тих випадках, коли мова йде не про хуліганство, яке поєднане з вбивством, а про вбивство з хуліганських мотивів. [33, c. 127]
Аналізуючи умисне вбивство, вчинене з метою приховати інший злочин або полегшити його вчинення, а так само поєднане із зґвалтуванням або насильницьким задоволенням статевої пристрасті неприродним способом (п. п. 9, 10 ч. 2 ст. 115 КК) можна зазначити наступне: 1) За п.п.9, 10 ч. 2 ст. 115 КК України та за статтями КК, що передбачають відповідальність за цей злочин, слід кваліфікувати дії, коли винний особисто вчинив злочин чи замах на нього та умисне вбивство з метою його приховання. Для застосування п.п.9, 10 ч. 2 ст. 115 КК України не має значення, чи був винний виконавцем або співучасником іншого злочину. Умисне вбивство, вчинене з метою приховати вчинений злочин або полегшити його вчинення, а так само поєднане із зґвалтуванням або насильницьким задоволенням статевої пристрасті неприродним способом, може бути вчинене як однією особою, так і за попередньою змовою групою осіб. У тих випадках, коли після вбивства з метою полегшення вчинення іншого злочину винний не встигає вчинити цей інший злочин, відповідальність настає за вбивство при кваліфікуючих обставинах і за підготовку до іншого злочину. [17, с. 126]
Умисне вбивство, вчинене на замовлення (п. 11 ч. 2 ст. 115 КК). Дослідження цього питання свідчить про те, що замовлення вбивства і виконання цього замовлення нагадують угоду. Є також випадки, коли замовлення має характер наказу чи вказівки або коли використовується певний стан особи, який є вбивцею. Аналіз слідчої та прокурорської практики свідчить про те, що переважна більшість цих вбивств вчиняється винною особою з метою одержання вигод, благ тощо, які йому були обіцяні або малися на увазі при домовленості про вбивств. Замовник умисного вбивства залежно від конкретних обставин справи повинен визнаватися або підбурювачем або організатором злочину (якщо тільки він не є його співвиконавцем). Його дії належить кваліфікувати за відповідною частиною ст. 27, п. 11 ч. 2 ст. 115 КК, а за наявності до того підстав — і за іншими пунктами цієї статті (наприклад, за п. 6 — якщо виконавець позбавив особу життя з метою одержання вигод матеріального характеру, за п. 12 — коли вбивство було замовлене групі осіб). Дії замовника умисного вбивства, який одночасно був і співвиконавцем цього злочину, кваліфікуються за пунктами 11 і 12 ч. 2 ст. 115 КК як умисне вбивство, вчинене на замовлення за попередньою змовою групою осіб, а за наявності до того підстав — і за іншими пунктами цієї статті.
У разі, коли замовник, який не є співвиконавцем убивства, керувався корисливими, а виконавець — іншими мотивами, дії замовника кваліфікуються за відповідною частиною ст. 27, пунктами 6 і 11 ч. 2 ст. 115 КК. [56, с. 98]
Відповідальність за п. 11 ч. 2 ст. 115 КК настає лише у випадках, коли замовляється саме умисне вбивство особи, а не якийсь інший насильницький злочин щодо неї. Якщо замовник доручив заподіяти потерпілому тілесні ушкодження, а виконавець умисно вбив потерпілого, замовник несе відповідальність за співучасть у тому злочині, який він організував чи до вчинення якого схилив виконавця, а останній — за той злочин, який він фактично вчинив. У разі, коли виконавець погодився позбавити потерпілого життя, але з причин, що не залежали від його волі, умисел на вбивство до кінця не довів, дії замовника залежно від конкретних обставин справи кваліфікуються як співучасть у готуванні до умисного вбивства на замовлення чи в замаху на вчинення цього злочину. [46]
Аналізуючи питання, пов’язані з умисним вбивством, вчиненим за попередньою змовою групою осіб (п. 12 ч. 2 ст. 115 КК), зазначається, що в слідчій та судовій практиці цей різновид вбивства характеризується саме якісною ознакою – наявністю попередньої змови між учасниками вбивства, їх домовленістю щодо спільного вчинення злочину, яка відбулася до початку виконання дій, які відносяться до обєктивної сторони злочину.
За цей злочин несуть відповідальність і ті особи, які хоча й не вчиняли дій, якими безпосередньо була заподіяна смерть потерпілому, але будучи обєднаними з іншими співвиконавцями вбивства єдиним умислом, спрямованим на позбавлення потерпілого життя, виконали хоча б частину того обсягу дій, який група вважала необхідним для реалізації цього умислу. З урахуванням конкретних обставин справи та змісту спільного умислу осіб, що вчиняють убивство за попередньою змовою, до таких дій належать: застосування на початку нападу насильства щодо потерпілого з метою приведення його у безпорадний стан з тим, щоб інший співучасник, скориставшись таким станом, заподіяв потерпілому смерть . подолання опору потерпілого з метою полегшити заподіяння йому смерті іншими співучасниками . усунення певних перешкод, що в конкретній ситуації заважають іншій особі заподіяти потерпілому смерть або істотно ускладнюють це . надання особі, яка згідно з домовленістю заподіює смерть потерпілому, конкретної допомоги під час учинення вбивства (у вигляді порад, передачі зброї тощо) . ведення спостереження за потерпілим, іншими особами чи обстановкою безпосередньо перед убивством або під час його вчинення з метою забезпечити реалізацію спільного умислу тощо.
Якщо учасники групи діяли узгоджено щодо кількох осіб, хоча кожен із них позбавив життя одного потерпілого, дії кожного зі співучасників розглядаються як умисне вбивство двох або більше осіб, вчинене за попередньою змовою, і кваліфікуються за пунктами 1 і 12 ч. 2 ст. 115 КК. [57, c. 75]
Умисне вбивство, вчинене організованою групою, також кваліфікується за п. 12 ч. 2 ст. 115 КК. У разі, коли група осіб, яка вчинила за попередньою змовою умисне вбивство, являла собою злочинну організацію, озброєну банду, терористичну групу чи терористичну організацію, не передбачене законом воєнізоване або збройне формування, організовану групу, створену з метою тероризування у виправних установах засуджених чи нападу на адміністрацію цих установ, відповідальність учасників групи настає за п. 12 ч. 2 ст. 115 КК та відповідно за ч. 1 ст. 255, ст. 257, частинами 3 або 4 ст. 258, ч. 5 ст. 260, ст. 392 КК [46]
Отже, суб’єктивні ознаки складу злочину є не тільки обов’язковим елементом будь-якого складу злочину, а й значно впливають на кваліфікацію. Специфіка суб’єкта вбивства з обтяжуючими обставинами полягає у зниженому віку настання кримінальної відповідальності (з 14 років), а також у такій кваліфікуючий ознаці (п. 13 ч. 2 ст. 115 КК) як умисне вбивство,вчинене особою, якараніше вчинила умисне вбивство, за винятком вбивства, передбаченого статтями 116—118 КК.
Суб’єктивна сторона дозволяє відмежовувати тотожні злочини за об’єктивними ознаками та істотно впливає на ступінь тяжкості вчиненого злочину, ступінь суспільної небезпечності особи, а тим самим і на призначення покарання. [34, c. 49]
Ознаками суб’єктивної сторони умисного вбивства з обтяжуючими обставинами є умисна форма вини (як прямий, так і непрямий умисел), мотив і мета.
За ознаками суб’єктивної сторони умисні вбивства при обтяжуючих обставинах підлягають наступній класифікації: умисне вбивство з корисливих мотивів . з хуліганських мотивів . з метою приховати інший злочин або полегшити його вчинення . поєднане із зґвалтуванням або насильницьким задоволенням статевої пристрасті неприродним способом . вчинене на замовлення . вчинене за попередньою змовою групою осіб . з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості.
ВИСНОВКИ
Життя є одним з основних природних благ людини. Без нього всі інші блага, права та свободи практично втрачають для людини свій сенс.
На життя особи посягає найтяжчий злочин – вбивство. Вбивством у кримінальному праві називається умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині. [8]
Умисне вбивство з обтяжуючими обставинами є найнебезпечнішим злочином, бо несе в собі загрозу не тільки життю людини, як найбільшої соціальної цінності, а й усьому суспільному порядку взагалі, захищати який покликані правоохоронні органи. Здебільшого цей вид вбивства супроводжується іншими злочинами, такими як пограбування, розбій, зґвалтування, катування тощо. Як свідчить досвід, умисне вбивство часто вчинюється під час бійки, сварки, зі спонукань помсти чи ревнощів.
Законодавством всіх країн світу умисне вбивство віднесено до найбільш тяжких злочинів, а тому переважна більшість кримінальних кодексів започатковує Особливу частину нормами, що містять положення про відповідальність за умисне вбивство, тим самим стверджуючи пріоритет загальнолюдських цінностей. Адже свавільне позбавлення життя людини на війні, внаслідок теракту, або в результаті злочину надзвичайно тяжко сприймається родичами і близькими потерпілого, співробітниками по роботі, викликає негативне відношення громадськості, як до вбивці, так і до певних політичних ситуацій і державних інституцій.
Процес кваліфікації злочинів за своєю сутністю полягає в послідовному відмежуванні кожної ознаки вчиненого діяння від ознак інших суміжних злочинів. Практичне значення при цьому відіграють всі ознаки складу злочину, які виконують розмежувальну функцію. Особливе значення це має при кваліфікації кваліфікованих вбивств, де кожна обтяжуюча обставина утворює різновид цього злочину. [33, с. 15]
Стосовно вбивства при обтяжуючих обставинах постає вимога чіткого визначення всіх структурних елементів складу злочину: обєкта вбивства, обєктивної і субєктивної сторін злочину, та субєкта цього посягання.
Обєктом вбивства є життя людини як природне абсолютне право. Стосовно вбивства при обтяжуючих обставинах обєкт злочину має свої специфічні особливості, які притаманні саме потерпілому від злочину. Наприклад, вбивство двох або більше осіб, чи жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності, або особи чи її близького родича у звязку з виконанням цією особою службового або громадського обовязку, заручника. Юридичні ознаки, що характеризують потерпілих від цих злочинів, вимагають при кримінально правовій оцінці вчиненого врахувати їх як такі, що суттєво збільшують ступінь тяжкості злочину, а тому не є рівнозначними з деякими іншими обтяжуючими обставинами. [17, с. 127]
Обєктивна сторона вбивства при обтяжуючих обставинах полягає в позбавленні життя іншої людини. Її характеризують три обовязкові ознаки: дія (бездіяльність), злочинний наслідок та причинний звязок. Обтяжуючими обставинами за об’єктивною стороною є вбивство вчинене з особливою жорстокістю та способом, небезпечним для життя багатьох осіб.
Субєктивна сторона вбивства при обтяжуючих обставинах характеризується умисною формою вини, мотивом і метою злочину. Ці різновиди вбивства можуть вчинятися як з прямим так і з непрямим умислом. Обтяжують умисне вбивство такі кваліфікуючі ознаки як вбивство з корисливих і хуліганських мотивів . з метою приховати інший злочин або полегшити його вчинення . поєднане із зґвалтуванням або насильницьким задоволенням статевої пристрасті неприродним способом . вчинене на замовлення . за попередньою змовою групою осіб
Субєкт злочину вбивства при обтяжуючих обставинах — фізична осудна особа, якій до моменту вчинення злочину виповнилося 14 років. Кваліфікуючими ознаками за суб’єктом є вбивство вчинене особою, яка раніше вчинила умисне вбивство, за винятком вбивства, передбаченого статтями 116-118 Кримінального кодексу України.
